1 місяць війни. Хроніка новин про “Ниву”

Де-факто, вінницька «Нива» припинила своє їснування, залишившись «Нивою» лише на папері документів, історії і у памяті вболівальників. Буквально напередодні активної фази війни 21 лютого наша команда поллетіла у Туреччину на сбори, свої перші іноземні збори за багато років, але відразу щось пішло не так. 23 лютого «Нива» мала зіграти свою першу гру на зборах з «Атирау», але погода внесла свої корективи і цей матч не відбувся.

За кілька годин до вторгнення я написав багатьом гравцям «Ниви» прохання поділитись думками з приводу того, що відбувається у країні. Встиг відповісти лише Віктор Георгієв, який написав наступне:

«Та я не знаю, что даже сказать. Ничего хорошего. Все переживают по поводу этой ситуации. Никто ничего не знает, что завтра будет. Надеемся на то, что все будет хорошо и наша страна будет в безопасности и останется единой».

Ось таке повідомлення. А через декілька годин балістичні ракети розлетілись по всій Україні, армія Росії, країни терориста, агресора і окупанта вторглася в нашу країну і наше життя стало іншим, а у багатьох воно припинилось саме 24 лютого…

Свою реакцію на російську військову агресію представники «Ниви» висловили на перший день війни словами спортивного директора «Ниви» Олексія Свіріди у віру в українську армію. Президент клубу Артур Загорулько у ФБ написав «Держись Родная». Ще за два дні «Нива» стала організатором обєднанної акції усіх українських клубів, які перебували на турецьких зборах, на якій усі гравці тримали в руках прапори України, а на центральному плакаті було написано, чомусь, російською, «Нет войне».

А далі «Нива» пропала. Жодного коментаря президента клубу, головного тренера на офіційні сторінці клубу не було.  Де команда? Чи приїхала? Чим займається? Абсолютний інформаційний вакуум було розбавлено постами у соцмережах про збір коштів на закупівлю амуніції, форми та всього необхідного для нашоі арміїї. Було зібрано певну суму грошей, яку відправлено на потреби військових частин Калинівки і Вінниці. Також своєрідний благодійний аукціон було проведено Віталієм Гемегою, який продав футболку Андрія Ярмоленка за 10000 грн., які було передано на користь української армії.

 Як написав спортивний директор «Ниви» Олексій Свіріда, футбол залишився на другому плані. Але я гадаю, що навіть не на другому і не на десятому… Мабуть,  у війну, на першому місці Батьківщина. Але іншої думки були гравці «Ниви», які просто не повернулись в Україну, незважаючи на заборону виїзду з країни чоловікам від 18 до 60 років. Формально, закон не було порушено, але є дещо більше – громадянська позиція. Як виявилось, (за повідомленями вболівальників) в Україну повернулись лише тренер Олег Остапенко, лікар Вільям Войцеховський. Також дівчатами, вибачте, «з яйцями» виявились тренер Олена Колос і масажист Ірина Ларкіна. Ось ці люди і є наразі «Нивою». Шана і повага їм!… Інші… ну, то таке. Навряд чи після війни вболівальники будуть раді когось з них бачити у складі команди. Ніякого осудження, просто вони обрали футбол тоді, коли Батьківщина наполегливо попросила чоловіків не залишати країну.

У подібній ситуації опинився ФК «Агробізнес». У країну з турецьких зборів повернулось усього три гравці –  Ігор Курило, Данило Карась та Артем Матус. Реакція засновника клубу Олега Собуцького була миттєвою і гнівною:

«Яким було моє здивування, коли додому повернувся весь тренерський штаб на чолі з Олександром Чижевським, адміністративний персонал та… три футболісти. Всі інші вирішили перечекати за кордоном, в безпеці та подалі від війни. І це в ті дні, коли країні, яка їх виростила, на футбольних полях якої вони виступали, де залишилися їхні рідні та близькі, так потрібна допомога. І необов’язково на передовій, в тилу безліч справ. Особисто мені соромно дивитися в очі вболівальникам. Вони запитують, чому хлопці не повернулися, і жодних аргументів цьому навести не можу. У нас війна, гинуть люди, а гравці команди – Іван та Микола Когути – в цей час надсилають фото з ресторану в Іспанії. Хіба це нормально? Всі ті, хто повренувся, продовжать кар’єру в клубі. З усіма іншими гравцями ми не маємо намірів продовжувати співпрацю, вони вже зараз можуть шукати собі нові команди. Це позиція клубу, який був заснований у 2016 році та завжди наголошував на єдності України, підтримці армії. У формі «Агробізнеса» виступатимуть футболісти, які не на словах, а на ділі розділяють наші цінності. Саме таких хлопців ми запросимо до лав команди, як тільки буде нагода продовжити футбольний сезон. Саме з такими хлопцями ми здобуватимемо нові перемоги. Війна неодмінно завершиться перемогою України, ми відбудуємо міста та села. А зараз вся країна має згуртуватися та єдиним фронтом дати відсіч ворогу.»

Представники ж нашого клубу лише обмежились докором східноєвропейськім клубам, які запропонували занизькі зарплатні нашим гравцям.

Не обовязково футболісту захищати країну зі зброєю в руках, як це зробив екс-гравець «Ниви» Момотенко, Олександр Алієв, Андрій Богданов, Володимр Єзерський, екс-тренер вінницької «Ниви» Володимир Бессонов та інші. Є багато інших способів підтримати Україну. Можна було б клубним автобусом перевозити біженців, усією командою здати кров, займатись закупівлею і погрузкою гуманітарної допомоги, як це зробив один з місцевих клубів, можна було зіграти благодійні матчі без глядачів, а кошти зібрати, виклавши гру у Ютуб і попросивши кожного глядача під час перегляду перерахувати 20-50 гривень на благодійний фонд «Ниви» тощо… Але гравці обрали футбол десь там за кордоном.

Отже, у складі команди не залишилось жодного гравця. За повідомленням спортивного директора клубу Олексія Свіріди усім гравцям було надано статус «вільних гравців», більшість з яких дуже швидко знайшли команди у третіх-четвертих лігах Польщі, а також у вищіх дивізіонах Литви і Чорногорії.

Максим Гурідов – JKS 1909 Jaroslaw (Польща)

Ігор Маляренко – JKS 1909 Jaroslaw (Польща)

Максим Зеленевич – GKS Przodkowo (Польща)

Володимир Кучер – GKS Przodkowo (Польща)

Едуард Сербул – Mamry Gizycko (Польща)

Дмитро Бондар – ФК Нептунас Клайпеда (Литва)

Андрій Карвацький – FK Ekranas (Литва)

Дмитро Петрик – Wólczanka Wólka Pelkinska (Польща)

Артур Загорулько – «Зета» (Чорногорія)

Про долю інших поки що не відомо нічого. Якось так…

Усю інформацію узято з відкритих джерел…

Переможемо! Слава Україні!

IP

niva.vn.ua

Leave a comment